Клас Ссавці

квітня 20, 2016Світ навколо нас

https://docs.google.com/presentation/d/1wOzRCxnZ8gTK4THshr5JWmUwgFNc8H0HqOJxpXl0bT8/pub?start=true&loop=false&delayms=3000

Поліомієліт та його профілактика

лютого 3, 2016Світ навколо нас

Що це за захворювання і чим воно небезпечне?

2db8889f8c99102c3955a1b667_91bd079c1

Поліомієліт – це гостре інфекційне захворювання людини  вірусної етіології, яке виникає в результаті інфікування одним з трьох типів вірусів поліомієліту. Найнебезпечніший з них – дикий поліовірус, який сприяє розвитку гострого паралітичного поліомієліту. При тяжких формах перебігу захворювання характеризується ураженням сірої речовини спинного мозку та інших відділів центральної нервової системи з розвитком атрофічних паралічів та парезів кінцівок і тулуба.

Назва хвороби походить від латинських коренів: polios – сірий, myelos – спинний мозок. Суфікс-іт вказує на те, що це запалення. У нервовій системі при поліомієліті уражається сіра речовина спинного мозку, тобто самі нервові клітини (біла речовина – їх відростки, які проводять нервові імпульси.). В першу чергу страждають передні відділи стовбура спинного мозку, рідше – дихальний центр в підкірковому ядрі головного мозку  і лицьовий нерв.

Найбільший ризик зараження мають діти до 5-ти років, які не щеплені проти цієї інфекції. Але поліомієліт може  зустрічатися і у дорослих людей. Причому, за деякими відомостями, для дорослих характерні більш важкі, небезпечні форми. Найбільша вірогідність захворіти припадає на літньо-осінній період.

Поліомієліт знайомий  лікарям дуже давно, але описаний лише 70 років тому.  У поширенні поліомієліту ретроспективно виділяють декілька періодів. До середини  ХІХ ст.  це захворювання зустрічалось переважно у вигляді спорадичних (поодиноких) випадків у країнах Європи і Америки. Наприкінці ХІХ і на початку ХХ ст. виникають епідемії в різних країнах Європи, Америки, Північної Африки, які уражають тисячі і десятки тисяч людей. При цьому близько 10% хворих вмирало і близько 40% ставали інвалідами.

У середині ХХ ст. поліомієліт набуває епідемічного поширення майже у всіх країнах, стає однією з найактуальніших проблем охорони здоров’я у світі.

Після впровадження вакцинопрофілактики (1955 – 1965 рр.) поширення поліомієліту і захворюваність почали спадати і він став інфекцією, яку можна контролювати.

За інформацією Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ) з 1988 року число випадків захворювання на поліомієліт у світі зменшилось більш, ніж на 99% (з 350 000 випадків до 223 випадків, які зареєстровано в 2012 році). Таке зменшення стало результатом глобальних зусиль по ліквідації цієї хвороби. В 2014 році лише три країни (Афганістан, Нігерія, Пакістан) у світі залишаються ендемічними з поліомієліту, в той час як в 1988 році таких країн було більше 125. Але виділення дикого вірусу поліомієліту І типу із стічних вод в Ізраїлі і Єгипті (2013 рік), реєстрація випадків поліомієліту, викликаного диким  вірусом І типу в Афганістані та Пакистані  (44 випадки станом на вересень 2015 року), свідчать про те, що зберігається ризик завезення і розповсюдження дикого поліовірусу по світу.

У 2015 році не благополучна ситуація з поліомієліту склалася і в Україні. За повідомленням Європейського регіонального бюро ВООЗ, в Україні підтверджені  два випадки виявлення циркулюючого вакцино спорідненого поліовірусу (cVDPV1). Ці випадки мають генетичну подібність, що свідчить про активну передачу поліовірусу   (cVDPV1) в Україні. Штам був виділений у двох дітей в Закарпатській області. На час початку паралічу одній дитини було 4 роки, другій – 10 місяців. Обидві дитини не вакциновані проти поліомієліту. На щастя в обох випадках захворювання закінчилось одужанням дітей  та повним відновленням функцій уражених кінцівок.

Збудник захворювання – вірус поліомієліту. Це кишковий вірус, відноситься до роду ентеровірусів. За антигенною будовою виділяють 3 серологічних типи вірусів поліомієліту ( І, ІІ, ІІІ), які розрізняються ступенем нейровірулентності.  Так, майже всі епідемії поліомієліту зумовлені штамами І типу, як найбільш вірулентними. Поліовіруси ІІ типу спричинюють в основному спорадичні випадки хвороби, віруси ІІІ типу – субклінічні форми хвороби.

Віруси поліомієліту є найстійкішими серед ентеровірусів. Вони зберігають свою життєдіяльність протягом декількох місяців при +40С в каналізаційних водах і фекаліях, до 3-4 місяців в стічних водах, на овочах і в молоці. Цей термін подовжується, якщо вірус заморозити.  Він не чутливий ні до антибіотиків, ні до будь-яких хіміопрепаратів.  Високі температури і сонячне світло він переносить погано, при кип’ятінні гине. Під час прогрівання при 50…550С протягом 30 хв. вірус інактивується, а кип’ятіння знешкоджує його протягом декількох секунд.

Як можна заразитися вірусом поліомієліту?

Основним джерелом збудника поліомієліту є інфіковані люди (хворі чи вірусоносії). Хворі найбільш заразні в перші дні хвороби, коли вірус розмножується в носоглотці і виділяється при експіраторних актах (кашель, чхання, під час розмови) у повітря. Вірус виділяється із слизу носової частини глотки через 30-40 годин після зараження, на 3-у добу – з випорожненнями. В носовій частині глотки його можна виявити протягом 7-10 днів. Основна маса збудника виділяється в навколишнє середовище з екскрементами кишок протягом 4-7 тижнів і навіть місяців (до 4-х місяців).

Висока частота здорового носійства і тривалість його створюють більшу епідеміологічну небезпеку порівняно з випадками, коли хворих виявляють та ізолюють.

Небезпечним є те, що зустрічається багато (99%) стертих форм захворювання, які сприймаються як «кишковий грип». А от у тих, хто заразиться від цих хворих, може виникнути параліч. Крім того, у деяких вірусоносіїв взагалі немає ніяких симптомів, вони відчувають себе здоровими і при цьому виділяють небезпечний вірус у навколишнє середовище.

Для поліомієліту характерні два механізми передачі збудника: фекально-оральний та повітряно-крапельний.

У перші дні захворювання чи вірусоносійства реалізується повітряно-крапельний шлях  передачі. Катаральні явища у верхніх дихальних шляхах  і пов’язані з ними експіраторні акти  сприяють значному поширенню вірусу поліомієліту.

Проте, основне значення в епідемічному процесі має фекально-оральний механізм передачі (вірус потрапляє в організм через рот і розмножується у кишківнику).  Тривале виділення збудника з фекаліями, його висока концентрація в них і стійкість сприяють реалізації цього шляху. Забруднені ентеровірусами об’єкти навколишнього середовища (вода, харчові продукти, руки, предмети побуту) можуть стати чинниками передачі збудника. Поліовіруси можуть поширюватись через забруднені продукти харчування, предмети побуту (іграшки, носові хустинки, одяг, постільну білизну), брудні руки, інфіковану воду. Механічним переносником збудника можуть бути мухи.

До умов, що сприяють поширенню поліовірусів, відносять не благоустрій території, відсутність водопроводу, каналізації, скупченість населення, порушення санітарно-гігієнічних норм.

Що відбувається при зараженні вірусом  поліомієліту?

Протягом перших 5-12 днів протікає прихований період (від зараження до перших проявів). Іноді він триває до 1 місяця.

Вірус поліомієліту потрапляє в організм через дихальний або травний тракт, розмножується на слизовій кишечнику чи органів дихання, потім проникає в лімфовузли, а із них в кров. Після цього він проникає в усі органи і системи, переважно в спинний мозок, де найчастіше вражає сіру речовину передніх відділів спинного мозку. Вірус поліомієліту здатний проникати і в головний мозок.  Уражені вірусом поліомієліту нервові клітини гинуть. Але через декілька днів активне розмноження вірусу в спинному мозку призупиняється. Паралічі виникають при загибелі 3/4 клітин на даній ділянці мозку. Потім загиблі клітини заміщаються рубцем, який, звичайно, функціонально їх замінити не може. Іноді уражається і серце: відбувається запалення м’язових клітин серця – міокардит. Після перенесеного поліомієліту розвивається стійкий імунітет до нього, який зберігається все життя.
Ознаки поліомієліту.

Клінічні прояви поліомієліту різноманітні (поліморфні). У понад 90% інфікованих осіб інфекція протікає безсимптомно, у 4-8% захворювання перебігає в абортивній формі без рухових порушень. Абортивна форма поліомієліту може проявлятися у вигляді гострої респіраторної інфекції або гострої кишкової інфекції, у  1% хворих розвивається серозний менінгіт. Лише у 1-10 з кожних 1000 сприйнятливих до захворювання осіб (0,1-1,0 %) розвивається паралітична форма хвороби з ураженням мотонейронів клітин переднього рогу спинного мозку з наступним стійким випадінням їх функцій, розвитком незворотних паралічів і парезів (зазвичай ніг або рук). 5-10 % із числа таких паралізованих помирають в результаті паралічу дихальної мускулатури.

При нетипових формах симптоми схожі на «кишковий грип». Зазвичай захворювання починається з симптомів загально-інфекційного синдрому: висока температура, головний біль, біль у горлі, нежить, тошнота, блювота і проноси, напруження м’язів шиї і біль в кінцівках. Одужання навіть без лікування настає через 3-7 днів.

Типова паралітична форма зустрічається в одному випадку зі ста (0,1-1,0%). Перші дні симптоми ті ж, що і при нетипових формах, але більш виражені: вище температура, сильніше пронос і т.п. Потім на 2-4-ий  день температура знижується. Але за цим виникає повторне підвищення температури – вже до більш високих цифр. З’являються різкий головний біль, сильні болі в спині і кінцівках, дуже підвищена чутливість шкіри, характерна загальмованість,  млявість, сонливість, малорухливість. Розвиток гострих в’ялих паралічів виникає від декількох годин до 1-5 днів. Частіше страждають проксимальні відділи кінцівок, парези і паралічі мають асиметричне «мозаїчне» розташування, спостерігається знижений тонус м’язів, уражаються м’язи ніг, рук, тулуба, відмічається зміна постави, знижені сухожильні рефлекси, чутливість збережена, швидкий розвиток атрофії м’язів. Бувають посмикування дрібних м’язів, судоми, тремтіння пальців рук, підвищена пітливість.

Щоб вчасно запідозрити поліомієліт, батькам треба звертати особливу увагу на поведінку дитини. Насторожувати має те, що дитина незвично тиха і загальмована. Мляво реагує на звернені до неї слова і весь час ніби дрімає. Найчастіше вражаються ноги, рідше руки, тулуб, шия. Можуть порушуватися ковтання, мова, дихання, серцева діяльність. Дитина починає говорити невиразно, попірхується при спробі пити або їсти, може перестати дихати. Ці форми бувають порівняно рідко, але вони дуже небезпечні для життя. Іноді уражається лицьовий нерв – в цьому випадку обличчя  стає асиметричним.  Якщо вірус проникає на високі рівні спинного мозку і захоплює центр контролю дихальної системи, це може призвести до зупинки дихання і смерті. Паралітична стадія може тривати близько двох тижнів.

Відновлення триває до трьох років, спочатку швидко, потім повільніше. А залишкові явища можуть зберегтися на все життя у вигляді паралічів, атрофії м’язів (уражені м’язи менші за обсягом і слабші), контрактури (нерухомість кісток у суглобах), деформації кінцівок.

Профілактика поліомієліту.

Найбільший ризик зараження мають діти до 5 років, які не щеплені проти цієї інфекції. З метою профілактики захворювання дітям необхідно робити профілактичні щеплення, які входять до Національного календаря щеплень. Календарем передбачена вакцинація дітей проти поліомієліту у віці 2 міс., 4 міс., 6 міс., з наступною ревакцинацію у віці 18 міс., 6 років та 14 років.

Міністерство охорони здоров’я України у відповідь на спалах поліомієліту, що стався в країні у 2015 році,  та з метою припинення циркуляції вакцино споріднених поліовірусів підготувало План заходів МОЗ України щодо імунізації населення від поліомієліту. Основним заходом, передбаченим Планом, є проведення 3-х  раундів додаткової вакцинації дітей.

Щеплення оральною поліомієлітною вакциною є єдиним ефективним засобом  для припинення  розповсюдження поліовірусу.

Крім того, батькам дітей, які не вакциновані проти поліомієліту, не рекомендується брати їх із собою у подорож до країн – ендемічних по поліомієліту.

Велике значення у попередженні поліомієліту відіграє дотримання правил особистої гігієни. Слід частіше мити руки з милом. Вживати тільки кип’ячену або спеціальну воду для пиття (бутильовану). Свіжі овочі, фрукти, сухофрукти та зелень перед вживанням необхідно ретельно мити під проточною водою і ополіскувати кип’яченою або бутильованою водою.

У подорожах по інших країнах необхідно приймати їжу тільки у визначених пунктах харчування, де використовуються продукти гарантованої якості промислового виробництва. Пити лише бутильовану або кип’ячену воду, а напої і соки – промислового виробництва. Не можна купувати лід для охолодження напоїв і продукти у продавців вуличної торгівлі, вживати страви традиційної національної кухні, продукти з простроченим терміном зберігання, які не пройшли гарантовану технологічну обробку. Купатися туристам дозволяється лише в басейнах і спеціальних водоймах. При купанні у відкритих водоймах вода не повинна потрапляти в рот.

Щоб попередити зараження дитини на поліомієліт необхідно: обов’язково дотримуватися графіку профілактичних щеплень; уникати контакту з особами, що перебували в країнах ендемічних по поліомієліту та відвідування країн ендемічних по поліомієліту; навчити дітей мити руки з милом; провітрювати приміщення декілька разів на день; проводити вологе прибирання оселі; пити тільки кип’ячену або бутильовану воду, їсти тільки добре вимиті овочі та фрукти.

Якщо дитина захворіла на поліомієліт.

При появі перших ознак захворювання (підйом температури тіла, головний біль, катаральні прояви, диспепсичні розлади, біль у кінцівках, пітливість) необхідно звернутись до лікаря.

Хворого необхідно госпіталізувати до дитячої інфекційної лікарні або дитячого інфекційного відділення, виділити йому окремий посуд, рушники, предмети особистої гігієни.

У приміщеннях, в яких перебувала хвора дитина, необхідно провести вологе прибирання із застосуванням дезінфікуючих засобів.

Увага, шановні батьки! Терміново звертайтесь за медичною допомогою, якщо у дитини, раніше не вакцинованої проти поліомієліту, спостерігається: висока температура; головний біль; біль у горлі, м’язах і кістках; нежить; диспепсичні розлади – блювання і проноси; біль в кінцівках; раптове порушення ходи, неможливість стати на ніжки; підвищена пітливість.

ДПА з біології 9 клас 2015 р.

березня 3, 2015Світ навколо нас

Біологія

Зміст атестаційної роботи з біології визначається Програмою для загальноосвітніх навчальних закладів “Біологія. 7-11 класи” (К.: Ірпінь: Перун, 2005), для класів з поглибленим вивченням біології – програмою для загальноосвітніх навчальних закладів з поглибленим вивченням біології (збірник навчальних програм для загальноосвітніх навчальних закладів з поглибленим вивченням предметів природничо-математичного та технологічного циклу. – К.: Вікторія, 2009) і підручниками які використовуються у певному навчальному закладі.

Зміст атестаційної роботи має відповідає змісту і державним вимогам до рівня загальноосвітньої підготовки учнів таких розділів: “Людина”, “Біологічні основи поведінки людини” – 70 % завдань; “Рослини”, “Гриби та лишайники”, “Бактерії”, “Тварини”, “Організми і середовища існування” – 30 % завдань.

Елементи змісту атестаційної роботи: роль біології в практичній діяльності людини; методи вивчення живих об’єктів (спостереження, опис, вимірювання, експеримент); ознаки організмів; особливості рослин, грибів, бактерій, тварин, їх значення у природі та використання у практичній діяльності людини; взаємодія різних видів в природі, правила поведінки в природі; будова рослинних і тваринних клітин; особливості організму людини, його будови та процесів життєдіяльності (тканини, органи і системи органів, процеси життєдіяльності, внутрішнє середовище, імунітет, нейрогуморальна регуляція процесів життєдіяльності, профілактика захворювань, правила здорового способу життя, надання першої допомоги).

До атестаційної роботи мають увійти завдання різних рівнів складності: завдання на відтворення знань, які передбачають уміння розпізнавати типові біологічні об’єкти, процеси, явища; давати визначення основних біологічних понять; користуватися біологічними термінами і поняттями тощо; завдання на застосування знань, які передбачають використання уміння описувати, характеризувати, порівнювати біологічні об’єкти, явища, процеси; описувати і пояснювати результати експерименту, дані таблиць, графіків; встановлювати причинно-наслідкові зв’язки, узагальнювати, робити висновки; використовувати знання у практичній діяльності. Обов’язковим є включенню завдань, які передбачають розгорнуту письмову відповідь. Атестаційна робота має включати 75 % завдань на відтворення і 25 % завдань на застосування знань.

Складено на підставі наказу МОН № 192 від 20.02.15 року «Про проведення державної підсумкової атестації учнів (вихованців) у системі загальної середньої освіти у 2014/2015 навчальному році».

ДПА з біології 11 клас 2015 р.

березня 3, 2015Світ навколо нас

Біологія

Зміст атестаційної роботи з біології за курс старшої школи має відповідати державним вимогам до рівня загальноосвітньої підготовки учнів, що передбачені навчальними програмами для профільного навчання учнів загальноосвітніх навчальних закладів: рівень стандарту, академічний рівень, профільний рівень (Тернопіль: Мандрівець, 2011).

Атестаційна робота складається із завдань різної форми і рівня складності: завдань у тестовій формі, завдань відкритого типу з короткою відповіддю, завдань відкритого типу з розгорнутою відповіддю. До атестаційної роботи включаються такі типи завдань у тестовій формі: з вибором однієї правильної відповіді з 4-5 запропонованих; завдання з вибором декількох правильних відповідей з 5-6 запропонованих; завдання на встановлення відповідності; завдання на встановлення правильної послідовності; завдання з вибором трьох правильних відповідей із трьох груп запропонованих варіантів відповідей. Завдання відкритого типу які передбачають надання учнями розгорнутої відповіді мають бути спрямовані на виявлення рівня сформованості в учнів уміння самостійно оперувати біологічними поняттями і термінами, обґрунтовувати та пояснювати біологічні процеси і явища, грамотно, логічно і послідовно формулювати свою відповідь; застосовувати знання у новій ситуації; встановлювати причинно-наслідкові зв’язки; аналізувати, систематизувати знання; узагальнювати і формулювати висновки; розв’язувати біологічні задачі, застосовувати теоретичні знання на практиці.

Кількість завдань, які відповідають змісту певного розділу навчальної програми, має бути пропорційна кількості навчальних годин, передбачених програмою на вивчення цього розділу.

Складено на підставі наказу МОН № 192 від 20.02.15 року «Про проведення державної підсумкової атестації учнів (вихованців) у системі загальної середньої освіти у 2014/2015 навчальному році».

Чому людина гикає?

березня 2, 2015Світ навколо нас

 Гикавка – процес складний. Він пов’язаний з поведінкою «блукаючого нерва».

У нашому організмі існує Х пара черепних нервів, які називаються одним словом — блукаючий нерв. Він забезпечує іннервацію багатьох м’язів по всьому тілу, а також слизової оболонки. Блукаючий нерв є сполучною ланкою між внутрішніми органами і центральною нервовою системою. З грудної клітини через вузький отвір в діафрагмі, він іде в черевну порожнину до решти внутрішнім органам. Перегородка діафрагми, що складається з м’язів і сухожиль, є дуже вузькою. Саме вона і є головною причиною, чому людина гикає. Якщо організм довго не отримував їжу і людина починає квапливо є великими шматками, вони проходять через стравохід і травмують блукаючий нерв. У притиснутому стані він дратується, що може призвести до порушення у функціонуванні багатьох органів. Тому, коли з блукаючим нервом не все гаразд організм посилає в нервову систему сигнал тривоги, який активує нерв, що відповідає за скорочення діафрагми, що означає неприємні «смикають» відчуття, коли ікаешь.

За своєю суттю гикавка — це результат активності нерва діафрагми, який пульсує і змушує її різко скорочуватися. При цьому відбувається і різке закривання голосової щілини, внаслідок якого ми чуємо звук, звичний при гикавці.

Причини гикавки

Крім квапливого і грубого прийому їжі існує ще кілька причин того чому люди гикають.

Серед них:
вживання холодної води у великій кількості;
незручна поза (через яку нерв стискається);
переляк (при якому відбувається різкий подих);
у маленьких дітей починається гикавка, коли вони замерзають.

Більш серйозною причиною того, чому людина часто гикає, є слабка нервова система, найсильніший стрес або нервове потрясіння. Також якщо гикавка супроводжується нудотою, болями в животі або рясним слиновиділенням це може бути проявом хвороб печінки, підшлункової залози, жовчного міхура або проявом виразкової хвороби, що вимагає додаткового дослідження.

При гикавці можна допомогти своєму організму наступними діями:
1) гарненько потягнутися;
2) глибоко вдихнути і затримати дихання;
3) просто глибоко і повільно подихати;
4) випити води 12-ю маленькими ковтками; воду треба обов’язково ковтати і не дихати;
5) взяти склянку води і поставити на стіл; зімкнути руки за спиною, нагнутися вперед якомога сильніше і пити воду зі склянки, як у пораді № 4;
Деякі радять «лікувати» гикаючого за допомогою переляку, але це дуже спірний засіб, а для дітей – просто небезпечне!
Всі ці дії сприяють зниженню тиску на блукаючий нерв в стравохідного отвору діафрагми. Як тільки цей тиск сходить нанівець, гикавка проходить. Зазвичай вона триває від 5 до 15 хвилин.

Фактори виникнення вірусних гепатитів та їх профілактика

лютого 24, 2015Світ навколо нас

Вірусні гепатити – це група інфекційних захворювань печінки, що викликані внутрішньоклітинними паразитами – вірусами. До теперішнього часу найбільш повно вивчені віруси гепатитів А, В, С, Д, Е, активно вивчаються TTV і SEN.

Всі вірусні гепатити небезпечні – від них у всьому світі гине в сотні разів більше людей (в першу чергу від гепатиту С), ніж від СНІДу. Гепатити, як і всі вірусні захворювання – це хвороби, притаманні людям з пониженим імунодефіцитом. Вперше гепатит А, як інфекційне захворювання, яке викликає жовтяницю та ураження печінки, дослідив російський вчений Сергій Боткін в 1888 році. Окрім того, існує два фактори ризику виникнення гепатитів В та С, які досить часто притаманні наркоманам та жінкам легкої поведінки.

Гепатити В і С передаються також і при використанні голок та шприців після хворого на цю вірусну інфекцію, а також при незахищеному статевому контакті з хворою людиною. Разом з тим, виникнення та розповсюдження вірусних гепатитів можуть викликати й інші причини, які не пов`язані з наркоманією чи проституцією.

Основні фактори, які викликають вірусний гепатит:

1. Використання голок та шприців після хворого гепатитом, адже основними жертвами хвороби стають наркомани. За інформацією медиків, термін життя таких хворих з моменту зараження, не перевищує 10 років.

2. При незахищених статевих стосунках. Віруси гепатиту можуть перебувати не тільки в крові хворого, але і в спермі, а також у вагінальних виділеннях жінок. Під час незахищеного статевого контакту вірус легко проникає в кров через слизові та тканини статевих органів.

3. При переливанні крові. Тривалість інкубаційного періоду, коли вірус уже потрапив у кров хворого, а організм ще не почав виробляти антитіла, при гепатиті В становить від 37 до 87 днів, а при гепатиті С – від 54 до 192 днів. Саме тому протягом вказаного терміну носій вірусу не відчуває ніяких ознак хвороби й почуває себе добре.

4. Побутовим шляхом. Причиною зараження може бути бритвенний станок для гоління або зубна щітка, якою користувався хворий на гепатит.

5. При нанесенні татуювання або під час проколювання ушей.

6. Через продукти харчування та питну воду. В цьому разі не виключена можливість розвитку гепатиту А (жовтяниці). Хвороба не призводить до летального наслідку, але для організму хворої людини не проходить безслідно. В деяких випадках захворювання може призвести до жовчно-кам`яної хвороби.

Профілактика вірусних гепатитів при проведенні лікувально-діагностичних втручань:

1. З метою попередження можливості зараження вірусним гепатитом необхідно максимально застосовувати медичні та лабораторні інструменти одноразового користування; суворо дотримуватися правил дезинфекції, стерилізації медичного і лабораторного інструменту та іншого обладнання.

2. Забороняється проводити будь-які ін’єкції, вакцинації, внутрішньо-шкірні проби та інші маніпуляції кільком особам тільки одним шприцем при заміні лише голок. Під час будь-якої маніпуляції для кожного хворого використовується окремий стерильний інструмент. Забороняється проводити забір крові з пальця однією мікропіпеткою в кількох осіб. Не допускається промивання мікропіпетки в загальному посуді.

До профілактичних заходів слід віднести виконання необхідних санітарних норм та гігієничних правил під час приготування їжі та обробці медичних інструментів, обстеження донорської крові та її препаратів, проведення ін’єкцій одноразовими шприцами, використання презервативів при статевих стосунках, при вакцинації та інше. Щоб захистити себе від зараження гепатитом, слід виконувати елементарні правила, зокрема, не вживати некип`ячену воду, завжди мити фрукти та овочі, проводити термічну обробку продуктів харчування. Саме таким способом можна захистити себе від зараження гепатитом А, передача якого пов`язана із забрудненнями їжі фекаліями хворої людини. Відоме правило “мийте руки перед їдою” – основа здоров`я кожного із нас та попередження небезпечної хвороби. Загалом, слід уникати контактів з біологічними виділеннями інших людей, в першу чергу уникати контакту з кров’ю. В мікроскопічних дозах кров може залишатися на бритвах після гоління, зубних щітках, ножицях для нігтів. Не слід користуватися цими предметами разом з іншими людьми. Не користуйтесь повторно вже використаними шприцами та голками для вживання наркотичних речовин. Ніколи не робіть пірсінг або татуювання нестерильними приборами.Запам`ятайте, вірус гепатиту занадто живучий і на протилежність вірусу СНІДу, довго зберігається у зовнішньому середовищі, іноді, навіть, до кількох тижнів.

Гепатит B досить часто передається статевим шляхом, але можливе зараження і гепатитом С. Особливо, слід ретельно вживати запобіжні заходи при статевих стосунках або під час менструації.

Вірусні гепатити передаються також і від матері до дитини при вагітності, під час пологів та годуванні грудьми. За допомогою медичних заходів можна уникнути інфікування малюка, але це потребує ретельного дотримання гігієнічних правил та вживання необхідних ліків.

І все ж, шляхи зараження вірусними гепатитами в більшості випадків лишаються невідомими. Саме тому, з метою збереження свого здоров’я, слід дотримуватися елементарних правил гігієни та провести своєчасну вакцинацію.

Вітряна віспа

лютого 24, 2015Світ навколо нас

Вітряна віспа – це гостре інфекційне захворювання, що викликається фільтруючим вірусом та характеризується підвищенням температури тіла та плямисто-папульзно-верикульозним висипом на шкірі та слизових оболонок.

Vetrjanaja_ospa

Вітряна віспа (вітрянка ) – одна з найпоширеніших інфекцій в світі. За рівнем захворюваності ця інфекція поступається лише грипу та іншим ГРХ. Перебіг її здебільшого легкий, специфічні ускладнення (менінгоенцефаліт, пневмонія) трапляються рідко. Однак після перенесеної вітрянки збудник без будь яких клінічних проявів може роками зберігатись в організмі, сприяючи у старшому віці інше захворювання – оперізувальний герпес, який можна розглядати як пізній рецидив вітрянки.

Збудник вітряної віспи та оперізувального герпесу – ДНК-вірус – нестійкий поза організмом людини, швидко інактивується дезінфекційними засобами, при висиханні та температурі понад 600С, але добре зберігається при низькій температурі.

Джерело збудника. Основним джерелом є хворий на вітряну віспу. Хворий стає небезпечним для оточуючих з кінця інкубаційного періоду (за 6-7 годин) до появи висипки) і до п‘ятої доби з моменту появи останніх елементів висипки.

Механізм і шляхи передачі. Механізм передачі збудника –повітряно-крапельним. Незважаючи на слабку стійкість вірусів у довкіллі, доведено (як і при кору) можливість їх поширення з повітря за межі кімнати, дає перебуває хворий (через відчинені двері, систему вентиляції тощо). Таким чином ймовірність зараження може поширюватись на весь будинок (лікарні, дитячого закладу).

Не виключена можливість вертикальної передачі збудників вітряної віспи від матері до плоду, що може спричинити ваду розвитку, але це трапляється дуже рідко.

Прояви епідемічного процесу. Вітряна віспа – типова дитяча інфекція. Новонароджені перших двох місяців життя мають пасивний материнський імунітет, пізніше вони стають сприйнятливими. Тому максимальне число захворілих припадає на вікову групу 2-4 років. Дошкільнята становлять біля 80% захворілих. У старших вікових групах через формування імунного прошарку захворюваність значно зменшується рівень захворюваності дітей в містах у 3-4 рази вищий порівняно з селом дорослі частіше хворіють на оперізувальний герпес.

Для вітрянки характерна осіньо-зимова сезонність, що пояснюється тіснішим контактуванням дітей підчас відвідування дитячих садків і шкіл.

Після перенесеної інфекції залишається тривалий імунітет. Повторні захворювання трапляються рідко.
Інкубаційний період при вітряній віспі триває від 11-21 дня, найчастіше близько 14 днів.На шкірі з‘являються висипання, що часто супроводяться підвищенням температури тіла. Перші елементи висипу можуть з‘явитися при нормальній температурі тіла. Висип локалізується на обличчі, волосистій частині голови, тулубі та кінцівках. При інтенсивному висипу елементи його можна знайти на долонях та підошвах. Елементи висипок, пройшовши через стадії плями та дрібної папули, швидко перетворюється на характерні для вітряної віспи елементи – везикули (пухирці). Деякі плями зникають, папули розсмоктуються, не доходячи до стадії везикули. Везикула при вітряній віспі мають круглу або овальну форму та різноманітну величину, розміщуються на не інфільтрованій основі, їхня стінка напружена, блискуча, вміст прозорий. Навколо везикули є вузька смужка гіперемії у разу проколу везикула спорожнюється завдяки своїй одно камерності. Окремі везикули мають пуповидні вдавлення, що пов‘язуються з початком розсмоктування їхнього вмісту.

Везикули швидко підсихають через 1-3 дні, на їх місці утворюються бурі кірочки, які відпадають через 1-3 тижні. Висип при вітряній віспі з‘являється протягом кількох днів поштовхами, тому для вітряної віспи характерною є поліморфність висипань – на певній ділянці шкіри можна знайти елементи висипок, що перебувають на різних стадіях розвитку. У деяких хворих одночасно з висипом на шкірі з‘являються елементи висипок на слизових оболонках порожнини рота, носоглотки, гортані, статевих органах та в інших місцях. Це енантема, характерним елементом якої при вітряній віспі як і на шкірі є пухирець. Енантема може випереджати висипання на шкірі. Вітренкових пухирців на слизових оболонках звичайно мало. Вони не стійкі, швидко перетворюються на поверхневі ерозії, які через кілька днів епіталізуються.

Одночасно з підсиханням елементів висипу при вітряній віспі знижується температура тіла і поліпшується загальний стан хворого. Основні напрямки епідеміологічного обстеження. При обстеженні епідемічного осередку важливо виявити хворого та ізолювати його. З цією метою з‘ясовують наявність і час виникнення попередніх захворювань на вітряку у сім‘ї чи колективу, опитують батьків, вихователів, вчителів про здоров‘я дітей, вимірюють температуру тіла, оглядають шкіру і слизові оболонки.

  Ускладнення. Ускладнення можуть бути специфічними (зумовлені вірусом) і в наслідок приєднання бактеріальної інфекції:

• Запалення верхніх дихальних шляхів лариноготрахеобронхіт, пневмонія;

• Ураження нервової системи – енцефаліт, менінгоенцефаліт, міеліт, параліч лицьового нерва.

• Бактеріальні ускладнення – бульозна стрептодермія, флегмона, абсцес, імпетиго, лімфаденіт, стоматит, кон‘юктивіт, кератит, сепсис

• Розлади з боку внутрішніх органів.

Лікування вітряної віспи зводиться до дотримання постільного режиму протягом усього періоду висипання, запобігання вторинної інфекції. Везикули треба змазувати 1-2% розчину метиленового синього або брильянтового зеленого, рот полоскати дезинфікуючим розчином. За показаннями застосовують симптоматичні засоби анальгетики, жарознижуючі, проводять детоксикацію. При тяжких формах хвороби та розвитку гнійних ускладнень призначають антибіотики.

Протиепідемічні заходи, спрямовані на нейтралізацію джерела збудника в осередку вітряної віспи такі:

• Виявлення і ізоляція хворих (вдома або за показаннями у стаціонарі)

• Ізоляція припиняється лише через 9 днів від початку захворювання (після відпадання кірок або через 5 діб з моменту появи останнього елементу висипки)

• Контактних дітей до семи років, які не хворіли на вітряну віспу, роз‘єднують на 21-й день з моменту спілкування (вони можуть відвідувати дитячі заклади лише у перші 10 діб інкубаційного періоду)

• З метою розриву механізму передачі здійснюють часте провітрювання і вологе прибирання приміщення, де перебувають хворі.

Найважливішим профілактичним заходом є недопущення контакту з хворими на вітряну віспу або оперізувальний герпес. З цією метою у дитячих дошкільних закладах щоденно оглядають дітей і опитують їх батьків. У разі підозри на захворювання дитину відправляють додому або залишають в ізоляторі. Потрібно дотримуватись режиму між групової ізоляції.

Важливе значення має запобігання занесенню інфекції в лікувальні установи. Спрямовуючи хвору дитину у будь-який стаціонар лікар повинен зазначити наявність контактів її з інфекційними хворими у сім‘ї чи дитячому закладі.

Специфічна профілактика. Закордоном отримано жива вакцина з ослабленого вірусу вітряної віспи, рекомендована для імунізації дітей раннього віку. При загрозі захворювання дитини з обтяженим анамнезом можна провести пасивну імунізацію гамаглобуліном.

 

 

Рослина, що горить і не згорає

лютого 16, 2015Світ навколо нас

Невеликий рід з сімейства рутових (Rulaceae) включає 6 зовні схожих видів, поширених від Середземномор’я до Далекого Сходу. Хоча латинська назва Dictamnus походить від слів dicte – одна з гір Криту і lhamnos – чагарник, це рослина більш відома під народною назвою Неопалима купина.

В Україні поширена — на Подільській височині, Закарпатті, у Пн.-Зх. Причорномор’ї. Адміністративні регіони: Житомирський, Івано-Франківський, Тернопільський, Закарпатський, Чернівецький, Хмельницький, Вінницький, Одеський, Миколаївський.

Неопалима купина — незвичайна рослина, описана в леґендах і в П’ятикнижжі. В науці вона відома за назвою ясенець білий, і її магічну властивість горіти та не згорати давно пояснено. Однак це не позбавляє рослину глибокої символіки — люди віддавна й дотепер кажуть «неопалима купина», коли означують виняткову незламність, вічність, незнищенне оновлення…

Про цю загадкову рослину чули майже всі, але не всі знають її «таємниці». Виявляється, що знати властивості ясенця просто необхідно, адже він становить собою небезпеку. Нюхати квітку і торкатися її в жодному разі не можна. Дотик до неї спричиняє опіки шкіри, які важко загоюються, а вдихання запаху сильно подразнює слизову оболонку носа.

Листя рослини нагадує листя ясена. Звідси й назва — ясенець білий, дарма що квіти його переважно рожевого кольору різних відтінків. Але на схилах Гострої скелі розквів також ясенець білого кольору. Вчені вважають, що здатність неопалимої купини виділяти ефірні олії у великій кількості пов’язана з низкою неоднозначних функцій. Передусім — це попередження травоїдним: «Я отруйна!». По друге, огортаючи рослину густою хмарою, ефірні олії не дають їй перегрітися і висушитися; по-третє, не зовсім приємний запах ясенця приваблює комах-запилювачів.

Ясенець — отруйна рослина, проте в народній медицині його використовували як антиспазмолітик, як протиревматичний і протигельмінтний засіб. На Кавказі трава ясенця з назвою «рґвалі-цималі» слугує приправою до закусок. У Сибіру в дореволюційні часи листя цієї рослини використовували як ерзац чаю. А в Південній Європі і на Кавказі з квіток готують ароматичну воду і застосовують її як нешкідливий засіб для збереження свіжості шкіри обличчя.

Та найбільше відома купина незвичайною властивістю горіти і не згорати. Пан Ярослав розповів, що на стеблах і листках рослини є дрібнесенькі пухирці, які виділяють ефір. Сонячного, безвітряного дня цього ефіру виділяється дуже багато, тож якщо запалити біля рослини вогонь, ефір спалахує. І здається, що кущ палає. Ефір швидко згорає, а рослина залишається неушкодженою.

kupina-rozheva

Philaeterus socius

лютого 10, 2015Світ навколо нас

Звичайний суспільний ткач (Philaeterus socius) — скромно пофарбований птах. У самця верхня сторона тіла сіро-бура, горло чорне, нижня сторона бліда піщано-бура. Своя назва цей вид одержала за те, що протягом цілого року живе численними колоніями.
Звичайний суспільний ткач цікавий своїми великими колоніальними гніздуваннями. Останні являють собою величезну купу трави, накидану на галузі якого-небудь колючого дерева у вигляді величезного парасоля. Зверху ця будівля рівна й гладка, нижня її сторона майже плоска й вся просвердлена численними отворами, що ведуть у порожнині. Ці порожнини служать не тільки індивідуальними гніздами, але й притулками від дощу й вітру. Гніздові порожнини вистелені пір’ям. Яйця сірого кольору з густими лілово-сірими цяточками.
Гнізда суспільного ткача служать кілька років і постійно ремонтуються їхніми маленькими мешканцями. Своєрідні дахоподібні будівлі ткачів здалеку дуже нагадують хатини тубільців.
Харчується описуваний вид переважно насіннями трав’янистих рослин. Гніздується як узимку, так і влітку зграями.

philetairus_socius_bb129715

Найбільший кактус

лютого 9, 2015Світ навколо нас

Найбільший кактус у світі, сагуаро, росте в Мексиці і штаті Арізона. Він легко досягає висоти в 15 метрів, а важить від 6 до 10тонн.
У квітці сагуаро-3500 тичинок, які настільки великі, що дрібні птахи в’ють іноді там гнізда.

. cfabb604dd


Copyright © Блог учителя біології Корованюк Н.В.. All rights reserved.